Українська земля дуже розмаїта і барвиста, є у нас і гори, і ліси, річки та озера. Все це впливає на світобачення українців.
Людина нерозривно пов'язана з природою, з її стихіями: землею, водою, вогнем, з астрономічними світилами та природними явищами.
Земля
"Земля все дає і все забирає" - говорили стародавні орачі.
"Земля - мати наша, всіх годує і пестить".
Глибоку повагу відчуває людина до своєї землі, бо вона годує людину, українцям дісталась щедра земля. Землею лікувалися, прикладаючи її до ран, як оберіг її брали з собою в дорогу.
Земля нам дає життя, але вона для нас є і домовиною. "Тільки той не грішить, той в землі лежить" (Народна мудрість)
Вода
Вода - це колиска людства, основа всього живого. Люди вважають, що вода знаходиться під впливом надприродних сил.Мати чисту питну здорову воду на кожний день - одна з перших турбот селянина. "Який поріг, така й господиня, яка криниця - такий і господар" (Народна мудрість).
Багато звичаїв, повір'їв, прикмет пов'язано з річковою і колодязною водою! Вода - символізує вічне оновлення та продовження життя.
Парубки часто домовлялися про побачення з дівчатами біля джерел і криниць, перші знайомства теж нерідко відбувалися біля води. Вода міцно з'єднує серця, люди говорять: "Вони між собою - нерозлийвода".
Вогонь
"Вогонь - то біда та без вогню, ще більш біда" - кажуть у народі.
Без вогню людина не приготує їжі, вогонь зігріє вночі. Вогонь та багаття є "дійовими особами" багатьох свят. Серед них - це літні купалії. Коли кожен учасник святкового обряду має принести дерев'яний уламок, суху гілку, яким можна підгодовувати вогонь. До святого вогню звертаються у замовляннях.
На світобачення українців впливають також астрономічні світила - сонце і місяць; природні явища - гроза, вітер, туман, роса, райдуга, хмари.
Сонце
Сонце - "цар неба". Для людей воно було "оком Божим". Бог же як відомо бачить з неба, що кому треба. Сонце зігріває землю і дає життя всьому живому. Сллов'янські божества Сварог, Дажбог, Хорс - були пов'язані з сонцем і його життєдайним початком. 
Привезені з далеких сонячних земель соняшники стали символаи степової України. Люди вірять, що вони увесь час повертають за сонцем голівки, ніби побоюючись, що світило може розсердитися і назавжди покинути землю. За сонцем, його кольором визначають погоду. Стовп біля сонця взимку - на мороз, влітку - на посуху. «Сонце» (Солунь, Сурож, Ярунь, ЯрБог, Купайло, Хорс).
Мабуть, усі народи в давнину вважали сонце святим. Сонце — головне джерело світла й тепла, від нього залежить усе у природі, а отже, й сама людина. Донедавна існувала віра в сонце добре й караюче, про яке “гріх і обмірковувать”. У міфологічному світогляді світло символізує зрячість. Давні люди вважали, що небесні світила — то очі божеств. Темрява, ніч, туман є своєрідними синонімами зла, неправди. З першим променем сонця вранці, за повір’ям, знищується вплив злих духів. Отже, сонце символізує знання, справедливість, милосердя, переможця неправди і всілякого зла.
З приходом християнства люди побачили в сонці відблиск Божого лику. Стали порівнювати небесне світило зі Всевидячим Божим оком, а Христа називати Сонцем Правди та й просто Сонцем, адже Він несе людям світло, подібно до сонця.
В українських селах мами навчали дітей-пастушків, виряджаючи їх із худобою на луки: “Не кривися з праведного сонечка, не кидай на сонце грудками, бо Бог хліба не дасть. І пальцем не показуй на сонечко, бо око йому виколеш, не плюй на сонце, бо буде тьма над нами. Бог поставив святе світило, воно так само може покарать, як і Господь”.
Час, пору дня можна було визначити за сонцем, за розташуванням його над обрієм: досвіток, ранок, полудень, вечір. І тільки визначаючи пору, до сонця можна було повертатися спиною, бо в усіх інших випадках — гріх. За сонцем визначають і сторони світу: схід, захід, північ, південь.
Чи не найдавнішим є уявлення про Сонце, яке живе у морі. Схоже на яєчний жовток, оточене водою, воно прокидається, рухається небом, а на ніч знову ховається на морському дні. Уявлення це зберегла казка “Красносвіт”. Вона оповідає про прекрасного парубка, який ховається у яєчку й без тієї “шкаралупки” до часу не може жити. Звуть того парубка Красносвітом. Одружившись із царівною, Красносвіт невдовзі безслідно зникає, бо та розбиває його сховок. Царівна довго шукає судженого, дорога її — на той світ, до Поганого Царя — володаря темряви й потойбіччя через двір Мороза, Місяця та Вітра. Визволяє царівна Красносвіта за допомогою чарівних речей, що уособлюють сонце: золотого яблучка (форма, колір), золотої качки (саме качки перевозять сонце підземними ріками), золотого кужеля (золоте прядиво — символ сонячного проміння). ! сам Красносвіт “як устав, так зробилося ясно-ясно на увесь двір”.
Місяць
Це світило, за давніми уявленнями, мало величезний вплив не тільки на
земну природу та господарські процеси, а й на життя самої людини.Місяць пов’язували з жіноцтвом, з таємними знаннями, з нічним проростанням рослинності.
Місяць — також символ судженого, він — наречений або ж таємний коханець зорі.
В архаїчній колядці місяць постає однією зі світотворчих стихій, від яких залежить життя на землі:
Місяць вважався покровителем жінок. Це покровительство можна пояснити ще й тим, що в космогонічній моделі всесвіту місяць співідносять із темрявою, водою, жінкою (на відміну від сонця, пов’язаного зі світлом, вогнем, чоловіком). Місяць, як і жінка, пряде. Він пряде час і людські долі (прядіння — здебільшого нічна робота).
Місяць — помічник дівчат у їхніх сердечних справах. В одній із щедрівок дівчина звертається до місяця, намагаючись передати ним звістку. Місяць — її оборонець, “нічне Боже око”, він усе бачить із неба:
До місяця говорила: “Ой, місяцю, місяченьку, Освіти ясно криниченьку, Нема ким дати знати — їдь, батеньку, біль збирати…”.
До місяця дівчина зверталася, намагаючись приворожити собі коханого: “Місяцю Володимиру, ти високо літаєш, ти все бачиш, ти все чуєш, як невольники й невольниці плачуть за батьком та за матір’ю, за дітками маленькими; як корова за телям, як лошиця за лошам, як ослиця за ослям, як море за морем. Даруй же, Боже, щоб так за мною нарожденною (ім*я) Іван плакав”.
Місяць — також символ парубка. Якщо дівчині уві сні присниться місяць-молодик, це знак, що слід чекати жениха. Щоб приснився суджений, дівчина, перший раз побачивши місяць-молодик, повинна тричі справа наліво перекрутитись і взяти трохи землі з-під п’яти. Ту землю ввечері слід покласти собі під подушку і проказати тричі те, що говорила, крутячись:
Місяць, місяць молодий, В тебе ріг золотий. Ти знаєш старого й малого, Пошли мені мого милого.
Місяць - помічник і порадник селянина. За місячним календарем у давнину виконувалися сільськогосподарські роботи. Багато вовір'їв пов'язано з молодим місяцем. Наприклад: матері впевнені: якщо немовля народжується на молодика, то в старості буде виглядати молодо. Повний місяць може принести багатство немовляті.Народні прикмети: якщо місяць народився і водою облився (тобто був дощ вночі), то задощить надобго.
Зірки
Зоря в українському фольклорі — це символ дівчини, місяць — символ
парубка. В українських обрядових піснях Зоря змальована як панна,
дівчина-красуня. В неї біле личко, рум’яні щоки, чорні брови, руса коса.
На світанку краля розсипає по луках і садах срібну й перлову росу. Росу
бачить місяць, а краде сонце. Про це є загадка:Зоря-зоряниця, красна дівиця По церкві ходила, ключі загубила. Місяць зійшов — ключі знайшов.
Зоря вишиває небо пурпуровими нитками, а діброва займається й палає, доки день не загасить. Очевидно, про таку дівчину-зорю співається у веснянці “Вербовая дощечка”:
Де ти, Насте, бувала, бувала, Як діброва палала, палала? Відром воду носила, носила, Дібровоньку гасила, гасила. Скільки в відрі водиці, водиці, Стільки в дівчат правдиці, правдиці…
У колядках дівчина часто порівнюється із зорею:
Ой ясна, красна калина в лузі, А ще красніша дівка Галочка, По двору ходить, як зоря сходить, По воду іде, як пава пливе, В сінечки ввійшла — сінечки сяють…
Із зорею порівнюють гарну жінку, господиню:
Ой ясна, красна на небі зоря, А ще найкраща в Івана жона. По двору ходить, як місяць сходить, В правій рученьці ключики носить…
Колядники ходять із семикутною або восьмикутною зорею. Способів виготовлення різдвяної зорі існує дуже багато. Колись для цього частенько використовували сито, до якого кріпили “промені” зорі.
Тепер способів побільшало: можна з тоненьких планочок або товстого дроту змайструвати каркас, який потім обтягнути папером чи тканиною, прикрасити фольгою, китичками з кольорових ниток, ялинковим “дощиком”. Буває, зірку випилюють із фанери й обклеюють кольоровим папером.
Зірки — зірки — це діти сонця й місяця у казковій небесній родині. Про це розповідається в колядках:
Ясен місяць — пан господар, Ясне сонце — жона його, Дрібні зірки — то їх дітки.
У замовляннях зустрічаються згадки про три зорі — вечірню, опівнічну, ранкову:
Ви, зорі-зориці, Вас на небі три сестриці, Одна вечірня, друга полунічна, третя світова. Вечірня, зануди, Полунічна, зачепи, А світова (ім’я) До (ім’я) приверни.
А ще за легендою, зірки — це душі спочилих пращурів. За іншими уявленнями, зірки — то душі живих. Кожна людина має на небі свою зірку. Коли людина народжується — на небі загоряється нова зірка. Отже, скільки душ живе на землі, стільки й зірок горить на небі. Якщо людина живе на землі добре, то і її зірка горить ясним, чистим світлом. Якщо ж не шанується — зірка слабка і тьмяна. “Така моя планида”, — кажуть про долю, маючи на увазі свою “небесну свічку”. Коли людина помирає — її зірка падає назустріч душі, що відходить.
Чумацький шлях — це дорога, яка веде душі людей у потойбіччя. За легендою, від середини ця дорога розходиться у два боки: одна веде в рай, друга — в пекло. А птахам цей шлях указує, куди летіти до Вирію.
По землі ж, орієнтуючись на зоряну дорогу, можна потрапити до Криму.
Зоря зображується по-різному. Буває із п’ятьма, шістьма, сімома, вісьмома променями. Для давніх українців було притаманне зображення парної кількості променів – 4, 8, 12, котрі симетрично вкладалися довкола кола, як доказ стійкості та симетрії*. Люди вважають, що розміщення зірок впливає на людську долю.
"Зірки - то очі неба". Зірки попереджають людей про зміну погоди, вони вказують дорогу мандрівникам вночі.
Використані матеріали: Енциклопедія українознаства, «100 образів української міфології»;
С.Плачинда «Словник давньоукраїнської міфології»
http://www.skarby.org.ua/mify-ta-lehendy-ukrajiny-sontse-misyats-zori/
